Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко
Wednesday, November 10, 2010
Не криви улыбку, руки теребя...
Сергей Есенин
Не криви улыбку, руки теребя,
Я люблю другую, только не тебя.
Ты сама ведь знаешь, знаешь хорошо,
Не тебя я вижу, не к тебе пришел.
Проходил я мимо, сердцу все равно,
Просто захотелось заглянуть в окно.
No comments:
Post a Comment